Виховний захід « Біда Навчить»
ВЕДУЧА:
Ми раді у залі вас нині вітати.
Відомо усім тут немає секретів –
У школі різні вивчають предмети.
Наук у нас різних вивчають багато. Які з них ми будемо нині вітати?
ВЕДУЧИЙ: Щоб захід цікаво розпочати,
загадку дам вам відгадати:
Наук цариця недосяжна,
Могутня, щедра і прекрасна,
Блискуче розум розвиває,
Мислити правильно навчає,
Неперевершена її краса,
Чудова логіка струнка.
Ну, друзі, хто ж вона така?
Звичайно ……(математика)
ВЕДУЧА: Сьогодні будем друзі з вами
Царицю всіх наук вітати,
Так можем гордо і по праву
Ми математику назвати.
ВЕДУЧИЙ: Наук на світі є багато,
їх навіть важко полічити.
Та нам їх треба добре знати,
Щоб всесвітом оволодіти.
ВЕДУЧА:До різних ми наук охочі,
Нехай ведуть нас до вершин.
Та зараз ми сказати хочем:
«Наш математиці уклін».
ВЕДУЧИЙ:Тут Піфагора розчерк на піску,
Тут Ейлера й Вієта чути голос.
Здається, сам Декарт малює площину,
Герон виводить формулу чудову.
ВЕДУЧА:У цій країні дивний є палац,
Та шлях до нього в заростях тернистих.
Лише того, хто пробереться з хащ,
Він проведе крізь лабіринт із чисел.
ВЕДУЧИЙ:Не все тут просто, та, повірте, є
Якась закономірність саме в тому,
Що істина раптово постає
Крізь ліс ускладнень, в самому простому.
ВЕДУЧА:Доброго дня, усім присутнім у цьому залі!
ВЕДУЧИЙ:: Я думаю, що ви вже здогадались,
В яку країну наш проляже путь.
Якщо по ньому йти ви не злякались -
То дар безцінний кожного жде тут.
ВЕДУЧА: Той дар, немов намисто із перлин,
У візерунках із тендітних ліній,
Ряди рівнянь і формул ланцюжки,
І теорем коштовності красиві.
ВЕДУЧИЙ:Тихіше всі, вона уже іде
Володарка чудового палацу,
Улюбленицю істину веде.
Вбрання ж її – то простота і ясність.
«Пісня про математику»
(«Шарманка»)
Посеред наук всіх вона наймудріша
Посеред наук всіх вона найточніша,
Красива і добра, струнка і логічна,
І щедра, і мила, в ній є щось магічне.
Приспів: Цариця наук – математика,
Найкраща з усіх математика.
Шануймо повік математику.
Любім над усе математику. (приспів 2 рази, 2 рядки останні – 2 рази)
Поезію думки і музику чисел
Відчуєш, лиш тільки до неї торкнися,
І дивна красуня умить привороже.
Вона усе знає, все вміє, все може.
Приспів.
ВЕДУЧА: Математика найдавніша з наук, вона тісно пов'язана з іншими науками, зокрема з мистецтвом і музикою... В уявленні багатьох , математики – це “сухарі”, занурені у свою науку и ні чим іншим не цікавляться. Помилка ця - от знання того, что геніальність сумісна тільки с особистістю захопленою, різностороннє розвинутою, глибокою та змістовною. Великий математичний талант нерідко поєднується з виявленням творчого інтересу до поезії.
ВЕДУЧИЙ: Ви послухайте, будь – ласка,
Гарну та цікаву казку.
І повчальну, й веселеньку,
Дуже давню, не новеньку.
Про горобчика малого
І що трапилося з ним.
Як з дурненького і злого
Став він чемним і розважним.
Отож, жив собі Горобець…
ВЕДУЧА: Годі, годі… От тобі й на! Доручи щось на свою голову… Треба було насамперед послухати самій твій витвір…
ВЕДУЧИЙ: А що, хіба тобі початок не сподобався?
ВЕДУЧА: Як би тобі сказати… Здається мені, що це ,, не з тієї опери”. Що потрібно було зробити? Розповісти математичну казку, а ти пропонуєш, як я розумую, літературну. Отож, завдання ми не виконали, і як бути - не знаю.
ВЕДУЧИЙ: Не панікуй і не поспішай з висновками. У цьому світі все так тісно пов’язане між собою, що інколи важко розрізнити, що є добре, а що – ні.
ВЕДУЧА: Може я й не все можу розрізнити, але те, що ти хочеш переповісти казку уславленої Лесі Українки ,, Біда навчить” – я зрозуміла одразу. І щоб ти мені не говорив - це з літератури. Вважай, що це аксіома і доведенню не підлягає.
ВЕДУЧИЙ: Якщо ти дозволиш мені слово сказати, то я доведу тобі, що це математична казка, доведу як теорему.
ВЕДУЧА: Якщо так, то я спостерігатиму, як ти це доводитимеш.
( Виходить.)
ВЕДУЧИЙ: Звичайно, щоб усіх переконати у своїй правоті, мені доведеться трішки пофантазувати. Думаю, що моя улюблена поетеса і казкарка Леся Українка на мене не образиться. Отож , слухайте, дивіться і чогось розумного навчіться.
Жив собі Горобець,
Бравий такий молодець,
На селянському подвір’ї,
На горбочку, на узгір’ї.
Був собою він нічого,
Та сміялися всі з нього,
Бо вродився непутящий,
Нечепура та ледащо.
Все без толку він літав,
Вчитись гадки він не мав.
І гнізда звити не вмів,
Знайти їжу не хотів,
А коли було й вдавалось,
В бійці й лайці все втрачалось.
( Вбігають двоє учнів, що грають горобців. Вони імітують бійку. Під кінець бійки вони бачать три зернини.)
ГОРОБЕЦЬ І: Ось зернятка з коноплі,
Дуже вже вони малі. ( Вимірює лінійкою ).
Та нічого, все ж пожива
Радий я з такого дива…
ГОРОБЕЦЬ ІІ: Що ти кажеш тут, базіко,
Нечепуро й недоріко?
Зернятка ці, звісно, мої…
Не зчиняй переполох:
Вони не діляться на двох…
ГОРОБЕЦЬ І: Як не діляться? Облиш,
Геть лети ти звідси… Киш!
ГОРОБЕЦЬ ІІ: Отакої! Не діждеш!
Я зерняток хочу теж.
ГОРОБЕЦЬ ІІ: Що з тобою вже робити –
Доведеться розділити:
Це моє, а це –твоє…
ГОРОБЕЦЬ ІІ: А ось це буде чиє?
ГОРОБЕЦЬ І: Звісно, в мене є охота
Покласти його до рота.
ГОРОБЕЦЬ ІІ: А, ти так? Ось тобі, ось,
Щоби більше не хотілось!
( У бійці вибігають. З іншого боку входить курка з курчатами ).
КУРКА: От, дурненькі, нехай б’ються,
Без поживи обійдуться.( Піднімає зернятка).
Ось, курчата, вам задача
З діленням і є остача.
Що із нею нам робити?
КУРЧАТА: Звісно треба подробити.( Імітують ділення зерняток).
КУРКА: Молодці! А ці – нероби…
( Показує рукою в бік, куди зникли горобці).
Бо не вивчили ще дроби.
(Піднімає розділену навпіл зернинку).
Ось він – дріб, чи одна друга,
Це якщо ділить на двох.
КУРЧАТА: Паніматко, нас он скільки!
Як ділить на чотирьох?
ПІВЕНЬ: Вам не соромно питати?
Починайте-но клювати.
Дріб та дріб, і ще дріб, дріб.
Гляньте – це одна четверта.
Всім тепер перепаде,
Та якщо сказать відверто,
З цього зиску не буде.
КУРЧАТА: Ну, а з чого ж таки буде?
Чи це може таємниця?
ПІВЕНЬ: Бачила, як роблять люди:
Беруть зерно, як годиться,
Його в землю засівають,
Якщо є на те охота,
Бо не легка то робота.
І якщо не спалить сонце,
Не заллє рясненький дощ,
І не вкриє густий хвощ,
І не вкраде злодій в полі –
Виросте його доволі.
КУРЧАТА: Скільки, скільки, Паніматко,
Зможе дати це зернятко?
КУРКА: Зацікавились, я бачу.
Ось тоді вам ще задача.
Ви всі дроби ці докупи
Гарно поскладайте,
Та ще сім чи вісім цілих
Зерняток додайте…( Курчата складають зернятка до торбинки ).
Піднесіть це все до куба,
Перемножте тричі!
Ось вам розв’язок задачі.
Дорога малечо!
Ну, що розкрили ротики?
Чудеса то математики!
Хто її не поважає,
Той в житті багато втрачає.( Вбігає Горобець).
ГОРОБЕЦЬ І: І мене ще, Паніматко,
Ви навчіть, бо я теж хочу
Ось таких смачних зерняток
Мати досхочу.
ПІВЕНЬ: Е ні, хлопче, дай-но спокій,
Маю стільки я мороки…
Ось ще площу курника
Виміряти треба.
В нас нерівність з гусаком…
Так що не до тебе.( Курка з курчатами виходить ).
ГОРОБЕЦЬ І: От тобі й на! Голова дурна,
А кого запитати,
Де розуму взяти?(Входить Зозуля з геометричними фігурами
ЗОЗУЛЯ: Ку-ку, ку-ку, горобчику, привіт!
Ти чого так невесело
Дивишся на світ?
ГОРОБЕЦЬ І: Та не знаю, що робити,
Кажуть, без математики важко жити.
А я її не знаю,
І вчителя не маю.
Може ви, тітко Зозуле, можете
І мені в цьому горі допоможете?
ЗОЗУЛЯ: Ой, Горобчику, що ти, що ти!
У мене стільки своєї роботи!
Он вибираю гніздечко,
Щоб відкласти туди яєчко.
( Роздивляється геометричні фігури ).
Може підкинути у квадратне,
Он воно яке акуратне?
Бо кругленьке ще хтось як стисне,
То воно, бідне, відразу трісне.( Плаче ).
А якщо у трикутнім вмістити
Які ж то виростуть діти?
Хвостаті, дзьобаті, ногаті…
А винен буде хто? Звісно, мати…
А якщо в паралелограм?
Та чи цьому раду я дам…( Виходить ).
( З’являється Бузько )
ГОРОБЕЦЬ І: Бузько, Бузько!
Ти ходиш де широко й вузько,
Чи не можеш ти, мій дзьобатику,
Навчити мене математики?
БУЗЬКО: Яке коріння? Жень - шеню? Валеріани?
Може, я у пригоді тобі стану?
Тьху, ти. дурненький, я не про це.
Онде поблизу пишне болітце.
Там водиться, звісно, жабине творіння –
Ось з нього я добуваю коріння.
Чого це ти витріщив на мене очі?
Я все поясню тобі, якщо захочеш.
От на сніданок дві жаби хапаю,
Одну відпускаю, а другу ковтаю.
ГОРОБЕЦЬ І: А…а …а…а…а в обідню пору?
БУЗЬКО: Я хапаю їх цілу гору!
Але традиції я поважаю:
Корінь виділяю і його ковтаю.
Наприклад, зловлю я 16,
4- у дзьоб, а на волю – 12.
ГОРОБЕЦЬ І: А з Горобців ти коренів не добуваєш?
БУЗЬКО: Ні – ні! Щось Горобці не смачні мені!( Виходить ).
ГОРОБЕЦЬ І: От налякав! Вже пішов, слава Богу.
А мені час летіти далі в дорогу…( Виходить).
ВЕДУЧИЙ: Облітав Горобчик ще півсвіту,
Пройшли даремно весна і літо.
У Гави розуму питав –
Але їй Бог самій не дав.
Надумав Сову турбувати:
Будив, будив її – та де там!
Вона ж цілий день спить,
Бо до ночі в Інтернеті сидить.
Та нарешті натрапив на Крука.
У Крука була така наука.( Входять з різних боків Горобець і Крук ).
КРУК: Поки до діла не візьмешся,
То в математиці не розберешся,
А без неї – ні туди, ні сюди,
Наберешся, хлопче, біди.
А біда швидко навчить,
Як на білому світі жить.( Виходить ).
ГОРОБЕЦЬ І: Ців! Ото ще мені наука
Від премудрого Крука!
А ну її, кляту, к бісу.
Краще полечу до лісу.
Там собі погуляю,
Розваг різних пошукаю.
На дискотеку загляну,
Покручусь там до рану,
Цигарку міцну посмалю,
А збрешу всім, що не палю,
Нап’юся чорної кави,
Чорної, як крило Гави…
А, може, знайду щось міцніше…
Отож, полечу я скоріше.
ВЕДУЧА: Отак наш Горобчик літав,
Поки його морозець не дістав.
Лічби Горобчик так і не знав,
Отож, що знайшов – то одразу з’їдав.
А ні, щоб на кілька разів поділити,
І хоч шматочок на потім лишити.
Схотів собі гніздечко звити,
Та не вмів розрахунків зробити.
То завелике – не вміститься в стріху,
Інше тісне, як шкарлупка горіха.
Клянучи свою гірку муку,
Згадав наш Горобчик Крукову науку.
Взявся тоді математику вчити –
Бо що залишалось бідоласі робити?
Звів він тоді гніздечко – диво:
На кулю схоже, міцне та красиве.
І діток завів, малих горобеняток,
А що вже був гордий за них наш тато!
ГОРОБЕЦЬ І: Ось доня моя, її звуть Бісектриса,
Вона, безперечно, майбутня актриса.
І Тангенс з Котангенсом – це два синочки.
Їх я віддам у науку до Квочки.
Вона, мабуть, вже професором стала.
Учора статтю наукову клювала.
Четвертого сина хотів Іксом назвати,
Та тут була проти Горобчиха- мати.
ВЕДУЧИЙ: Отак знайомий Горобець
Розумним став, хай йому грець!
А коли хто: ,, Як вам це вдалося’’ – спитає,
То він лиш поважно головою хитає.
ГОРОБЕЦЬ І: Математика, скажу тобі, друже,
То мудра наука дуже.
Вона вас завжди навчить,
Як добре на білому світі жить!
( Ведучі виходять на середину ).
ВЕДУЧИЙ: Ну як тобі моя казка?
ВЕДУЧА: Ти мене переконав.
ВЕДУЧИЙ: Це зовсім непогано, навіть символічно, що ми пригадали казку Лесі Українки і переробили її на свій лад.
ВЕДУЧА: Ти визнана давно главою всіх наук —
Потрібна нам ти скрізь, давно і всюди.
Без математики ми нині, як без рук.
З тобою з казки дійсність творять люди.
ВЕДУЧИЙ. З тобою ми невпинно ростемо,
З тобою підкоряємо природу,
Твої досягнення ми віддамо
На благо українського народу.
ВЕДУЧА: Така вона — наук усіх цариця,
Шляхетна, мудра, добра і весела,
її корона сонячно іскриться
У кожній школі, у містах і селах.
ВЕДУЧИЙ. Математика, наче громада галактик,
Наче складена тільки з одних таємниць,
Наче вічна загадка для цілого людства,
Що не знала ніколи ні меж, ні границь.
ВЕДУЧА: Математика — це горизонти наших мислень,
Не пізнати без неї інших наук.
Математика є, математика буде
«Королева наук» і «служниця наук».
ВЕДУЧИЙ: Узори-символи, кожен з яких несе у собі затаєний зміст: точка – засіяне зерно, пряма лінія – земля, лінія хвиляста – вода, ромб – поле, ламана лінія – безкінечність життя і людського роду.
ВЕДУЧА: На рушниках ти вишиваєш долі
Червоним й чорним, чорним і червоним.
Ти – відлік щастя, радості і болю.
Ти – це учора, завтра і сьогодні.
ВЕДУЧИЙ: Ти – це краса, чарівність, неповторність.
Яскраве світло, складність простоти.
Ти – це відвертість, ти – це загадковість.
Ти – це мистецтво, а мистецтво – ти.
Пісня
(«Незаконченный роман»)
Навіки у собі ти, математико, з’єднала
Пташок чарівний спів і колискову мамину,
Вівальді музику, орнамент в рушнику,
Джоконди ніжний погляд вдалину. (2 останні рядки 2 рази)
Приспів: Сніжинки на долонях танули.
Відчуйте кожен, просимо вас ми,
Красу, що є у математиці,
Серцем всім, серцем всім.
Бо що найкраще – математика,
Що наймиліше – математика.
Любімо щиро математику серцем всім усі.
Навіки у собі ти, математико, з’єднала
Красу мистецтва з строгістю і точністю числа.
І знаєм тепер ми, мистецтво – то є ти.
Красу у світі твориш ти одна.
Приспів.
ВЕДУЧІ: Дякуємо за увагу